Тема заходу               «Ще  не  було  епохи  для  поетів,

але були поети для епох…» 

Ліна Костенко

         Девіз заходу:               «Народ мій є! Народ мій завжди буде!

                                          Ніхто не перекреслить мій народ!»

                                                                          В.Симоненко

Мета. Ознайомити учнів з життям і творчістю поетів сучасності, висвітлити їхні окремі сторінки біографії;

розвивати та удосконалювати навички виразного читання патріотичної лірики, вміння виділити основні мотиви у поезії;

виховувати почуття патріотизму, внутрішньої свободи та поваги до держави, любові до рідної землі, обов’язку перед Батьківщино та громадянську позицію.

Обладнання.  Мультимедійний комплекс, презентація; книжкова виставка; герб та прапор України; плакат «Народ м ій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!»,  Пісня «Молитва до України»

Ведучий 1.  Добрий день всім вам, хто завітав до нас сьогодні!

Ведучий 2.Ми раді вітати вас у Санковецькому навчально-виховному комплексі.

Ведучий 3. Шановні друзі, наш літературно-музичний усний журнал присвячений  письменникам,  культурним діячам, оборонцям нації, вірним продовжувачам Шевченкового слова, які залишили вагомий внесок в українській літературі і культурі та стали, за висловом Ліни Костенко, «поетами для епох».

Ведучий 1.Україно мила, краю мій чудовий!

Чи є в світі ще така краса?

Земле наша рідна, в запахах бузкових,

В голубім серпанку дівчини коса.  

Ведучий 2. Вся в садах вишневих, у пахучих м’ятах,

В розлогих долинах верби жовтий цвіт.

Земле ти вродлива, земле калинова,

Де такої вроди знайдеш дивоцвіт?

Ведучий 1.  Червоніє калина

Ведучий 2.  Зеленіє верба.

Разом:         Добридень тобі, Україно моя!             

•          Пісня про Україну
  

Вчитель. Щедра наша українська земля своєю красою приороди, мелодійною піснею, щирим словом  та багатством людської душі. Та найщердріші на ній – люди, яких вона зростила, вигодувала, випестила. Хто знає, можливо,  навколишня поезія природи й спричинила до того, що вразливі душі майбутніх поетів потяглися до віршування. Адже саме письменник, як ніхто інший, має сили та наснагу хоробро дивитись в очі дійсності і не приховувати правду.

Вчитель. Неймовірну роль у житті суспільства відіграє патріотична поезія, в якій поети допомагають людям боротися за свою власну свободу,волю та свободу.

Ведучий 1.  Життя інколи ділиться на «до» і «після».

І буває це не десь за обрієм чи в далекій країні. Усе це трапилося з нами, на нашій українській землі.

Ведучий 2. Де прапор – кольору осіннього степу та блакитного неба. А ще чорної землі та розмитої багряної крові. Один, як свідчення нашої чистоти і незбагненності. Інший – упертої боротьби за омріяну свободу.

З ясними,як небо очима

З волоссям,як стигле жито-

Звичайний такий хлопчина,

Якому б ще жити і жити…

Хто думати міг чи гадати,

Що вже оцією весною –

Він піде служити в солдати

І стрінеться із війною…

З ясними,як небо очима,

З волоссям,як стигле жито

Він землю свою – Україну,

Збирався в бою боронити.

Та якось вечором тихим –

Чи то випадковість, чи зрада? –

Автоколона їхня

Потрапила у засаду.

З ясними,як небо очима,

З волоссям,як стигле жито,

Прийняв свою долю хлопчина –

Навиліт у груди прошитий…

Спи,братику,сном найміцнішим,

Хай в небі Тобі воздасться!

А завтра про тебе напишуть:

«Загинув в бою за Щастя…»

Учениця. Цього вірша написав невідомий автор про Доника Максима Вікторовича, випускника нашої школи, який загинув 17 червня 2014 року, захищаючи цілісність нашої України.

Ведучий 1. Народився 2 березня 1988 р. в с. Санківці Хотинського р-ну.
В рідному селі пройшло його безтурботне дитинство. Після закінчення школи навчався в Новоселицькому медичному коледжі. Далі служив в м. Яворів Львівської області, був десантником, дуже цим пишався.

Ведучий 2. Служба завершилася, Максим працював у центрі травматології м. Чернівців, де зарекомендував себе кваліфікованим спеціалістом. Коли рідна країна потребувала його допомоги, він не роздумуючи, повернувся в Армію для того, щоб захистити мир і спокій нашої держави.

Учитель. У той зловісний день чомусь раз-по-раз рвалося материнське серце. Мучило недобре передчуття молоду дружину Любу, навіть малий Артемко заливався плачем. Але про що в той день думав Максим? Може про свою кровиночку-синочка, може про кохану, чи про рідну землю, яку захищав до кінця…?

          Це було 17 червня 2014р. поблизу м. Щастя, що на Луганщині, загинув 26 річний Максим Вікторович.

          Після жахливої трагедії минуло рік і п'ять місяців, але тривожною луною і досі витає в повітрі: «Герої не вмирають!»

Вчитель. Вшануймо пам´ять усіх загиблих у війні на сході України хвилиною мовчання. Прошу всіх встати. (Хвилина мовчання)

Учень. Поезія-  це  стан  душі  такої,

В  якій  щоденно  струни  всі  бринять,

Гармонією     щиро між собою

Вони  про  щось  важливе  гомонять.

 І  гомін  цей  в  рядки  думки  сплітає,

Які  торкаються  людських  сердець.

І  мрія  вабить,  крила  піднімає-

Це,  мабуть,  є  поезії  вінець.

Учень. Ці слова ніби написані про Галину Василівну Григорець, вчителя української мови та літератури Санковецького НВК, яка свої почуття передає у віршах. Галина Василівна пише про людей, природу рідного села, рідного краю, про нашу рідну школу. Свого вірша присвятила Галина Василівна  Максиму Донику.

 

Журавлі летять спокійним клином,

Розрізають синю далечінь.

І летять,курличуть безупинно

В далечінь,безкрайню далечінь.

Вийде мати одинока в поле;

І самотня  піде по ріллі.

Уклоніться жінці сивочолій

Журавлі – солдати-журалі.

Повесні вона вас виглядає,

Як зоря зоріє над селом,

І чекає,все ж таки чекає:

Може син торкне її крилом.

Та не може син її торкнути,

Бо давно вже звістку пинесла

Та війна з кривавого Луганська,

Що ще й нині там вона трива

Тож летіть, журавлики спокійно

І махайте трепетним крилом.

Щоби діти спали всі надійно

І кружляв лелека над селом.

 

Учень. У поета тільки слово,

Тільки слово, більш нічого –

Слово правди і свободи,

Слово гідності і честі,

Слово мужності і віри,

І любові, і надії,

І покари грізне слово.

                            Іван Коваленко

Ведучий 1.Вірш журналістки з Яворова Оксани  Максимишин-Корабель: «Мамо, не плач, я повернусь весною…» змусив плакати багатьох українців

Його зі сльозами на очах зачитувала співачка Руслана зі сцени Майдану. Вірш зачепив серце кожної матері…

(Відеоролик)

Мамо, не плач. Я повернусь весною.

 У шибку пташинкою вдарюсь твою.

 Прийду на світанні в садок із росою,

 А, може, дощем на поріг упаду.

 Голубко, не плач. Так судилося, ненько,

 Вже слово, матусю, не буде моїм.

 Прийду і попрошуся в сон твій тихенько

 Розкажу, як мається в домі новім.

 Мені колискову ангел співає

 I рана смертельна уже не болить.

 Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває

 Душа за тобою, рідненька, щемить.

 Мамочко, вибач за чорну хустину

 За те, що віднині будеш сама.

 Тебе я люблю. I люблю Україну

 Вона, як і ти, була в мене одна.

 

Ведучий 2.Ось спогади Оксани Максимишин-Корабель:

29 листопада – мирна демонстрація в Україні. «Януковицькі васали підступно кинулись на студентів, – пригадує Оксана. – Я ридала. Врешті-решт взяла до рук зброю. Це був папір і ручка.

 

Весни не мав я і не мав я літа.

Весни не мав я і не мав я літа.

 Та й осінь стріну не в своїм саду.

 Війна... Війна не десь на краю світа.

 Війна в краю, до болю що люблю.

 Стою на смерть за долю України.

 За вишиті хрестами дороги й рушники.

 Борюся за степи й Карпатські полонини.

 Й за спокій тих могил, де наші козаки.

 Приблудо, зайдо, варваре зі Сходу.

 Вкраїнський дух нікому не зламать.

 Уб'єш мене... В піснях мого Народу

 Я в свято й будень стану оживать.

 Твої зірки давно не мають сили

 Над вервичкою і моїм Хрестом.

 Ти "гради" й "буки" кидав що є сили,

 Я ж бачив бузьків над своїм селом.

 Вони летіли сумно так у вирій.

 Зробили коло над моїм двором.

 Не "кру" кричали. А просили: "Вижий".

 ...І полетіли в небо. Вслід за вожаком...

Учень. Людмила Максимлюк ,  уродженка села Білозірка Лановецького району, яку доля закинула у далеку Португалію , присвятила ” Небесним дітям  Майдану”  поетичні рядки. .

Учениця. Зі сльозами на очах вона молиться за їхні відважні душі. Людмила Остапівна  –  учитель від Бога, а ще –   дуже творча особистість .Криваві події на нашій землі надихнули жінку до народження  цих рядків,  присвячених  героям Небесної сотні …

Небесна Сотня

А сотню вже зустріли небеса..

Летіли легко,хоч Майдан ридав..

 І з кров´ю перемішана сльоза....

 А батько сина ще не відпускав..

 Й заплакав Бог,побачивши загін:

 Спереду - сотник ,молодий,вродливий

 І юний хлопчик в касці голубій,

 І вчитель літній-сивий-сивий..

 І рани їхні вже не їм болять..

 Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..

 Як крила ангела, злітаючи назад,

 Небесна сотня в вирій полетіла...

 Людмила Максимлюк                21.02 2014

Ведучий 1.Сьогодні в Україні неспокійно. Болить серце за долю народу… Хочеться кричати, коли думаєш про цвіт нації -молодих хлопців, які  загинули  в  Києві.

Ведучий 2.  Ці героїчні люди не побоялися вмерти  за свою  країну, за її майбутнє…Усі небайдужі люди оплакують Героїв Небесної Сотні…Молитвою, серцем, словом..

Горить свіча

Горить свіча і пам’яті сльоза

додолу з неї краплями стікає.

Земля ридає, плачуть небеса –

Майдан героїв з почестю ховає.

Їх взяв Господь, щоб ангелом в раю

В його садах довічно проживати.

Вони завжди залишаться в строю,

Про них народ пісні буде співати.

Небесна сотня білих журавлів,

душа яких летить під небесами.

Ніхто із вас вмирати не хотів,

Хай вічна пам’ять лишиться за вами.

Сьогодні туга душу розпина

Багато з вас в коханні не признались.

Надворі скоро втішиться весна.

Чому ж її ви, хлопці, не діждались?

Горить свіча і пам’яті сльоза

додолу з неї краплями стікає.

Земля ридає, плачуть небеса –

Героїв Україна пам’ятає !!!